Військова фурнітура, фурнітура для МВС, ЗСУ, МНС, СБУ
Емблема (ін-грец. ἔμ-βλημα — «вставка; опукла прикраса, інкрустація») — умовне зображення ідеї в малюнку і пластику, якому присвоєно той чи інший сенс.
У Давній Греції термін «ἔμβλημα (емблема)» — «вставлена частина» означав накладне прикраса, аксесуар озброєння, засобів захисту (щит, шолом і так далі), а також накладні деталі мармурових капітелей і орнаментальних фризів з позолоченої бронзи в архітектурі. А вже в Стародавньому Римі (лат. emblema) стає знаком відмінності, вказуючи на приналежність до певного класу, розряду, легіону, а також мозаїчна вставка в оформленні стіни будівлі.
Емблеми повинні бути неодмінно ясні і прості, глядач повинен у них бачити те, що йому хотіли сказати; навпаки, в символ він вкладає зміст, що може бути абсолютно незалежно від намірів художника. Символ є втілення ідеї, емблема — умовний знак, що її замінює, її ієрогліф. У символі виражена коливна, невизначена група пережитих вражень, що і для самого художника у вигляді абстрактного узагальнення не існує, бо митець мислить образами, а не придумує їх для прихованого вираження ідеї. Там же, де відволікання переводиться у форму речового іносказання, ми маємо емблему: це не символ, а алегорія — прозова схема, готова ідея, одягнена в оболонку реального образу.
Тому «Ніч» Мікеланджело або барельєф, зображений Іваном Тургенєвим у вірші в прозі «Necessitas-Vis-Libertas» — не емблеми, а символи, що дають рух думки, ускладнюють її. Слово έμβλήμα у греків та римлян означало рельєфні прикраси на предметі з іншого матеріалу, наприклад срібну фігуру на бронзовій вазі, потім всякі набірні художньо-ремісничі твори, як, наприклад, мозаїчні підлоги, речі, виготовлені з різнорідного і різнобарвного матеріалу, вишивки на бордюрах одягу, декоративні групи предметів в стінного живопису, прикраси меблів тощо.
Своє сучасне значення слово емблема отримало лише в XVI — XVII століттях, коли алегорії були вельми популярні і коли у емблеми перелагали всі області знання, від богослов'я до фізики, від політики до граматики. Бібліографія приділяє особливу увагу безлічі збірників емблем, звичайно чудово виданих і цікавих для історії декоративних мистецтв. Особливо популярні були «Емблеми» міланця Альциата (1531 рік), до 1781 року витримали до 130 видань в різних країнах Європи. У нас мали успіх «Емблеми і Символи» Н. М. Максимовича-Амбодика, роль яких у вихованні маленького Лаврецкого з такою теплотою говорить Іван Тургенєв. Збірники емблем для різного застосування у прикладних мистецтвах видаються й тепер.